У Маріуполі нема сміттєсортувального заводу,але є кілька підприємців, що частково виконують його функції. Об’єднала усіх навколо ідеї переробки відходів Анна Чебан, підприємниця та екоактивістка.

Перетворити проблему на бізнес

Почнемо з проблеми. Сортування у нас в Маріуполі взагалі ніяк не розвинене. Що вже говорити про окремі контейнери для різних його видів.

До того, як створити сміттєпереробну лінію, я займалася кондитерським бізнесом – пампушки там на продаж (цим і зараз частково займаюся).

Але хотілось не просто бути “заточеною” на прибуток, але приносити користь, вирішувати екологічні проблеми.

Тому я знайшла партнерів і отримала півмільйонний грант від програми «Куркуль» – сама б я таку суму не потягнула. Проте півмільйона гривень у сміттєвому бізнесі – дуже мало.

Фінансування шукала одразу у  кількох напрямках.  Так, на початку травня стартував проект, де я стала однією з переможців щорічного конкурсу «Місто – нашими руками». Від ГС “ЗЕЛЕНИЙ ЦЕНТР МЕТІНВЕСТ” я отримала грант у розмірі 100 тисяч гривень.

На ці кошти буде закуплено 135 контейнерів: окремо для збору скла, пластику та паперу.

Їх встановлять в під’їздах 16 багатоквартирних будинків ОСББ, в яких живуть чотири з половиною тисячі людей.

Подалася ще на конкурс “Громадський бюджет” – якщо переможу, отримаю ще півмільйона гривень, а це 660 спеціальних баків роздільного збору сміття для міста.

Хочу поставити по три баки в один під’їзд – один під пластик, один під скло, один під папір.

Якщо купувати весь комплекс з переробки сміття, а не зупинитися на чомусь одному, це буде під силу  тільки серйозним інвесторам.

Просто є різні сміттєпереробні лінії під різні види пластику – і обладнання, відповідно, різне треба під нього. Пляшка ПЕТ за однією технологією переробляється, плівка – за іншою.

Гранули перетворюються на пластикові вироби

Гранту, як я вже говорила, мені вистачило на лінію грануляції саме плівки і на агломератор. Устаткування брала найдешевше – за  500 тисяч. На 200 тисяч закупила сировини.

Це працює так: спочатку сировина сортується за видами і кольором пластика. Потім його подрібнюють, миють і засипають в агломератор, де пластик спікається в крихту. Далі на лінії грануляції термопластів агломерат перетворюється на пластикові стренги, а ті вже нарізаються на гранули.

Обладнання може виробляти 100 кілограм на годину, але я поки не вийшла на виробничі потужності, тому що грануляцію ніяк до розуму не доведемо.

Тож зараз лінія грануляції знаходиться на доопрацюванні, а ось агломератор вже працює. Може переробити стрейч-плівку та інші вироби з поліетилену.

Лінія з гранулювання. Фото з Інтернету

Зараз разом з партнерами шукаємо сировину. Хтось спеціалізується на роботі із ПЕТ-пляшками, хтось працює зі склобоєм, а я ось – зі плівкою. Підприємство поки знаходиться в тестовому режимі, тому що не можна просто взяти обладнання, включити його, і воно собі буде автономно працювати.  Поки проводимо випробування та експерименти.

Ми викуповуємо сировину у ОСББ

Поки працюю з сировиною, яку поставляють мені ОСББ та магазини, у мене пунктів прийому взагалі немає.

До півтонни вторсировини може дати 9-поверхівка при слабкому сортуванні. Зараз по місту будуть стояти близько 135 баків, ще вирішуємо процедурні моменти. Суть проекту була в чому – в кожен під’їзд ставити 120 літрові баки під вторсировину.

Такі треба в під’їзд ставити, тому що вандалізм і злодійство процвітає.

Отож, ми ставимо в ОСББ кілька баків для сортування сміття. Коли вони назбирають більше 200 кілограм сміття, то викликають нашу машину. Ми приїжджаємо і викуповуємо сировину (ціни дивіться нижче – ред.)

Баки на кшталт цих скоро стоятимуть у 16 ОСББ Маріуполя.

За моїми підрахунками, сортування сміття з подальшим продажем його переробним компаніям, за рік принесе мешканцям 16 домів трохи менше 175 тис. гривень.  Їх можна витратити на благоустрій будинків.

І нам добре – не треба орендувати пункти прийому, зарплату приймальникам  платити.

Скільки можна заробити на смітті

Поки не берусь точно стверджувати – згідно з моїм бізнес-планом я за перший рік роботи своєї лінії можу заробляти 600 тисяч гривень. Але це не точна цифра, адже на практиці на виробничу потужність ми ще не вийшли.

18 місяців – це час окупності моєї лінії. Але поки я чекала обладнання 4 місяці, поки запускалися, то гранула у мене велика виходила, то колір не той. Словом, поки на потрібний рівень якості ми так і не вийшли.

У планах – об’єднатися в кластер підприємців

Якщо у вас немає грошей на серйозне обладнання – в цьому бізнесі заробити не вийде. Так, якщо повозитись, на хліб з маслом вистачить.

Це дорогий бізнес, тут обладнання треба багато і різного – і бажано виходити на цілодобову роботу.

Але для цього має бути і сировина – тому треба паралельно розвивати екологічне мислення і пояснювати людям, щоб люди починали сортувати, щоб було що переробляти.

Зараз у нас невелике об’єднання – лише кілька людей. Кластер в моєму уявленні – це підключити до проблем сортування владу, громадські організації, навчальні заклади. Потрібно об’єднуватися – не обов’язково ж конкурувати всюди, всім місця вистачить.

І паралельно планую розвивати культуру сортування серед жителів Маріуполя. Комусь лінь, для когось мотивація  – гроші, а не порятунок екології.

Але усі погодяться, що краще підзаробити і відправити сміття на переробку, аніж воно буде збільшувати обсяг полігону і гнити століттями.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Введіть ваше ім'я